Чому учні не люблять писати твори?

     Це питання хоч раз ставив собі вчитель мови і літератури. Зразу пригадую уроки, коли говорю про творчу роботу й бачу сумні очі дітей, які це робити не хочуть. Колеги-філологи мене зрозуміють. Тому доводиться весь час шукати способи, як спонукати учнів до творчої роботи, як зацікавити чимось. 

      Хочу поділитися думкою психологині Лідії Ковальчук про причини, які викликають алергію на творчість у дітей.

1. Логіка замість творчості

Класичний твір, над яким морочилися ще наші батьки, — це, насправді, лише письмова демонстрація знань з певної теми. Головне, що вимагали, — викладати фактаж і дотримуватися логіки. У дорослому житті так прісно викладають події хіба що в пояснювальних записках чи коли дають свідчення.

Навіть твір-роздум на вільну тему насправді був вільним лише в межах заданої теми. Ця традиція тягнеться з часів СРСР, коли потрібно було демонструвати ідеологічні знання («Моральне обличчя радянської людини», «Яким я бачу світле майбутнє»). Зараз ідеології, звичайно, менше, але суть та сама — від учня чекають роздумів з готовим висновком, який міститься в темі: «Моральні якості героїв твору», «Світ врятує милосердя».

Що робити?

Визнати, що створення тексту — не завжди творче заняття. Якщо в начебто творчому завданні одразу міститься правильна відповідь — це не про креатив. Прищепити бажання красиво, образно писати можна, лише якщо людина викладає думки на тему, яка її справді хвилює.

2. Есе плутають з роздумом

У західних школах учні пишуть щось майже протилежне — есе. Мета — поділитися враженнями і думками, зробити це максимально оригінально. Писати вчать парадоксально, образно, щоб текст виділявся на тлі інших. Власне, це те, що дорослі роблять регулярно: мотиваційні листи, записи в блогах та соцмережах.

В українські школи есе теж поступово приходить. Спочатку у формі творів-роздумів (саме так з 2006 року називали завдання з написання тексту для ЗНО), а зараз, за програмою Нової української школи, діти вже з третього класу почнуть писати справжні есе.

Що робити?

Дозвольте дітям обґрунтовувати свої думки на тему, що їх хвилює, і слова поллються самі. Есе — не поле для виховання. Ви можете бути сто разів не згодні з позицією юного автора, але якщо дитина перестане писати правду на догоду дорослим, заняття втратять для неї сенс. Хай краще вона відчує: можна яскравіше, цікавіше сказати про те, що хочеш, і лайки та увага — твої.

3. Вимагають починати з плану

Нібито тільки так думки можна структурувати. У цьому є правда, але люди різні, і складання класичного плану підходить не всім. Наприклад, письменник Орхан Памук дійсно спочатку пише план твору і потім ні на йоту від нього не відступає. Але не менш геніальний письменник Хуліо Кортасар вважав, що планування вбило б його творчість. Його надихала загадка, і він до останнього не знав, чим закінчиться його текст.

Що робити?

Учням, у яких переважає образне мислення, зручніше складати план у кінці роботи як витяги з того, що створено. Потім, спираючись на план, можна перевірити послідовність викладу і відредагувати текст. Але для деяких школярів навіть це — не вихід. Їм, як рекомендують у європейських школах, підійде інтелект-карта, основа якої — не слова, а символи. Діти швидко вчаться її розробляти. У центрі чернетки — тема, від якої в усі боки йдуть стрілочки, над якими автор малює символами те, що хоче сказати. Далі, як гілки на дереві, уточнення кожної думки. Складати таку карту веселіше, ніж план, а маючи перед очима образ майбутнього есе, учень почуватиметься впевненіше.

4. Не вчать працювати з чернетками

   Ось чистий аркуш паперу. І треба раптом написати на ньому щось по-справжньому цікаве. Ми часто боїмося починати писати, раз у раз прокручуючи майбутнє есе в голові.  Школярів стримує ще й страх помилок — граматичних та синтаксичних. Тож вони починають використовувати прості конструкції, а це заважає думкам вільно текти. Можна було б відредагувати текст пізніше, перевіривши сумнівні місця. Так і грамотність поліпшиться, і есе вийде оригінальнішим.

Що робити?

Навчіть школярів записувати на окремих аркушах думки, а вже потім поєднувати їх у текст. Позбутися страху чистого аркуша простіше, якщо «розписатися» — описувати, що відбувається тут і зараз: «Я боюся почати писати на таку-то тему. Сиджу, дивлюся у вікно…» Потім ви цей вступ викреслите, але він допоможе розпочати текст. Також дозвольте учням користуватися гаджетами на етапі підготовки матеріалу.